Стала пам’ять людська обеліском
Плането наша: Села і міста,
І вічне небо, і вода пречиста,
Моря величні,
І земля свята –
Аби народ мій похитнувсь, не вистояв,
І випустив із рук свій меч і стяг,
І, двадцять міліонів поховавши,
Не повалив до ніг своїх рейхстаг,
Яким воно було б, сьогодні наше?
Братів згадаймо, поцілуймо матір,
І пригорнімо воїнів – батьків
І вчімось їхні рани шанувати,
Бо нас би з вами просто не було,
Ми не топтали б ряст на цьому світі.
Сини солдатські, повоєнні діти,
Схилім перед солдатами чоло.
Г.Світлична
Ця звістка собою закрила сонце,
Немов чорна хмара в грозу.
Ниви пожухли, квіти здригнулись,
Попіл вкрив кольорову росу.
Але наш народ непереможний,
Наші люди нездоланні і міцні.
Захищати Батьківщину ставав кожний,
Наближаючи кінець жорстокої війни.
Нам не треба війни, не треба –
Ми за спокій і мир на Землі,
Щоб щасливо зростали діти
І не бачили жаху війни.
